Одесские штучки

Міфологічний бестіарій України: Хто такі Потерчата


ПОТЕРЧА

(потерчата, страдча)

В українській демонології потерчатами називають дітей, які померли нехрещеними. Кажуть нібито їх души літають сім років у лісах, на болотах. Голоси потерчат подібні до жаб’ячого кумкання. Іноді потерча стає блукаючим вогнем, яке приваблює людей, або ззовні залишається дитиною, яка рухається лісами с ліхтарем.

«Потерчата в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи» (Леся Українка «Лісова пісня»). Якщо хтось після такої зустрічі виживе і пожаліє потерча, то воно стане янголом і полетить на небо.

У Європі здавна блукаючі вогники вважають душами потопельників, дітей і людей, які загинули насильницькою смертю, а тепер застрягли між світами, щоб заманювати живих людей у трясовину чи губити іншим способом.

«…страшно ходити в лісі: по деревах дряпаються й хапаються за суччя нехрещені діти, ридають, регочуть, котяться клубком по дорогах і в широкій кропиві» (Микола Гоголь «Страшна Помста»).

За деякими повір’ями саме таких малюків крадуть русалки, після цього вони обертаються мавками, семилітками. Ці русалки-семилітки полюбляють розгадувати та загадувати загадки. Ще вони крадуть і мучать немовлят. Страшних тортур діти можуть позбавитися лише на Зелені свята, або Русалії. В Україні жінки у цей період пригощали дітей з вулиці, щоб їх не могли скривдити мавки, нявки, лоскотухи або гречухи.

Українці також вважають, що душа потерчати переходить у пугача, тому цей птах здебільшого живе на гробовищі і кричить: «По-хо-вав». Відголос цього вірування зберегла народна пісня: «Ой сів пугач на могилі».

У давнину ховати нехрещених дітей на кладовищі вважали великим гріхом, тому місця для похорону обирали зазвичай на перехресті доріг. Ще раніше їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі, де за старими дрімучими звичаями хоронили усіх померлих родичів. Таким чином немовля опинялося під прихистком предків, які не віддадуть його нечистій силі. Переступаючи порог люди нібито творили ногами хрест, перехрещували потерчатко.

Димар хати вважали ходом у потойбіччя. Тому дітей, що народились неживими, ховали й під «верхом», де закривали в сінях «бовдур» (пічну трубу). На Закарпатті, щоб не боятися небіжчика, вдова тричі вигукувала його ім’я в піч.

Потерчат також ховали під деревами, сподіваючись, що вони полетять на небо. В уявленнях українців дерева на могилах – це світові дерева, які поєднують світ живих зі світом померлих. Водночас люди боялися будувати хату на місці, де колись закопали померлих дітей, бо потерча будуть весь час літати, переслідувати і просити хрещення. «Помалу ви, потерчата! — скрикнула налякана Маріора, притримуючи стіл рукою («Для загального добра» Михайло Коцюбинський).

Аби охрестити душу, треба кинути рушник, хустину чи інше полотно та промовити: «Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — та обрати ім’я для дитини.

«Мене мати породила,

Нехрещену положила.

Зареготались нехрещені…

Гай обізвався; галас, зик.

Орда мов ріже. Мов скажені,

Летять до дуба… Нічичирк…»

(Тарас Шевченко «Причинна»)

Греки вірили, що телонії— діти, померлі без хрещення, — живуть у ранкових туманах. Їх душі літають над полями й луками барвистими метеликами, бджолами та іншими комахами, живлячись соком квітів. В росії нехрещених дітей ховали на болотах, щоб уникнути контакту з демонічними істотами, які здатні нашкодити.

Ймовірно найзнаменитішим у світі потерчам був Пітер Пен. В ранньому творі шотландський письменник Джеймс Баррі описує чарівного хлопчика та капітана загублених дітлахів Пітера як напівлюдину-напівпташку, яка живе у світі з незапам’ятних часів. Будучи немовлям він втік з дому, вилетівши з вікна, та не зміг повернутися до мами, і залишився жити в Кенсінгтонських садах, познайомившись там із феями та ельфами. Пітер Пен об’їжджає сад на своєму козлику в пошуках малюків, що загубилися. Якщо ж малюки таки гинуть від холоду і голоду, Пітер копає для них могилки і ставить на них надгробки.

«Він зовсім не сумує, ні! Правда, час від часу в нього і зараз спливають у пам’яті ті часи, коли він був людиною, і він з особливою добротою ставиться до ластівок, що прилітають на його острів, бо ластівки — це душі немовлят, що померли. Ластівки завжди будують гнізда під карнизами будинків, в яких вони жили людьми, і навіть намагаються влетіти в дитячу кімнату» (Джеймс Баррі «Пітер Пен у Кенсінгтонському саду»).

Источник: Волнорез

Подписывайтесь на наш канал в Телеграм. Моментом узнавайте новости Одессы! Также подписывайтесь на нашу страницу в Facebook!

И еще туда же!

​​🚧На главу одесской таможни прочат Евгения БамбизоваПерсонаж примечательный: уроженец Харькова и воспитанник местной н…

Observan

Нардеп от «Слуги народа» во время заседания Верховной Рады выбирала новые кофточки в интернете

Observan

Дуэт с оперным певцом: Могилевская готовит сюрприз одесситам

Observan